Давно для неї відзвеніла ода сонячного ранку дорослого життя, ода самої неповторної школи, де вона провела найщасливіші митті життя. Вона ніколи не забуває дорогу до рідної школи. Це вже доросла жінка,  яка має дітей, внуків, але про неї хочеться  сказати - «непосида». Енергія у неї б’є  не струмком, а справжнім фонтаном емоцій, ентузіазмом, бажанням пізнавати  щось нове, творити  щось неймовірне, допомагати всім і вся, підтримати, обнадіяти. Вчить ніколи не падати духом. Це все про Сегеду Жанну  Петрівну (Міщук), яка народилася і виросла в селі Вербень. На даний час вона працює вчителем  в  Київській гімназії східних мов №1, вчитель - методист зарубіжної літератури, відмінник освіти України.

     Нещодавно вона завітала в стіни Вербенської ЗОШ І- ІІІ ступенів  з незвичною гостею, японкою Сатоко Мороока, жителькою  міста Нагоя. Вона з 1997 року листується з Сегедою Жанною та її учнями з гімназії. Сатоко жваво цікавиться Україною  та її культурою. За час листування  стосунки з офіційних переросли у дружні. Хоча  Сатоко  працівник банку, вона дуже любить дітей і має педагогічні здібності. Підтримує стосунки з товариством японсько- української дружби м. Нагоя, спілкується  з українцями, що прибувають у місто.  Нині Сатоко на пенсії, змушена була покинути роботу, щоб доглядати за хворою матір’ю.   Для  японців сімейні стосунки надзвичайно важливі. Це також стосується і дружби.

 В село Вербень  Сатоко прибула, щоб зустрітися із батьками   Жанни  - Міщук Галиною Степанівною та  Петром Федоровичемю   якими  вона завжди цікавиться.  

   Особливою була зустріч зі школярами Вербенської ЗОШ І- ІІІ ступенів та вихованцями  дитячого садочка «Сонечко».  Зустріла незвичну гостю директор   школи Гогой Лариса Володимирівна і так співпало, що саме в той час у школі було свято  Букварика  - тож  усіх було запрошено на свято. Під кінець свята Сатоко вручила   першокласникам подарунки  та  презентувала   дітям японський буквар. Діти жваво його переглядали  та пробували повторити назви тварин японською.  Цей  день діти   школи запам’ятають надовго. Хто зна, можливо  саме із цієї зустрічі  виростуть і   будуть навчатися  японознавці України.

     Не була б ця зустріч такою змістовною  та насиченою емоціями, якби  не  Сегеда Іван Сергійович - це син Жанни Петрівни.    Дуже приємно, що свій шлях  у науку він починав саме з нашої школи. Хоча і провчився він у школі не дуже довго, так як його тато військовий, то місце проживання в скорому часі довелося змінити, залишилися друзі, залишилися приємні спогади про шкільні роки у Вербні. Нині він дипломат, знає крім  української і російської  мов арабську, фарсі, англійську і французьку якими володіє вільно. Має три вищі освіти, закінчив Київський національний університет ім. Т.Г.Шевченка (арабський факультет), Київський національний лінгвістичний університет, Київський інститут міжнародних відносин. Пропрацював 6 років дипломатом у посольстві України в Алжирі, в  даний час вчиться в аспірантурі, пише дисертацію з міжнародного права. Побував в Франції, Німеччині, Сирії, Тунісі, Малі, Марокко, тричі був в Ірані  тривалий час, Бельгії, Нідерландах.

       Саме завдяки Івану  і його вільному володінню англійською зустріч була теплою та змістовною. Він був перекладачем гості з Країни Сонця, що сходить, так  називають Японію. Сатоко  була вражена нашою школою, талановитими  та артистично обдарованими дітьми.

«Вчіть  іноземні мови, - настановляла гостя школярів, - вони відкривають двері у широкий світ. І будьте відданими своїй країні, бо вона у вас чудова. Прекрасна природа, прекрасні люди»