Із заходу, в кількох метрах від входу розташована прямокутна дзвіниця. Георгіївська церква - основна архітектурна цінність Боремля, тому сьогодні сільські мешканці приділяють максимум уваги охороні цієї споруди.
Дивного в ньому нічого немає, подібних споруд на нашій древній землі збереглося чимало, і ще більше знищено в період войовничого атеїзму .
Історія цього пам'ятника сумна. Народився він на попелищі. Місцевий пан Чацький знищив стару, переказують, що козацьку дерев'яну православну церкву. Знищив не тому, що вона йому заважала, а вирішив показати свою владу не лише над людьми, а й над їх святинею. Адже немає страшнішого як витравити з душі людини віру, позбавити її духовності. Очевидно, боремельський землевласник хотів скористатися татарським досвідом вирощення яничарів. Проте не врахував однієї особливості: доки жива пам'ять - живий і народ. Люди берегли віру в душі, а бабусі та дідусі, як і в недалекому минулому, хрестилися та виконували православний обряд над попелищем. У нашого народу терпляча вдача. Зате у вельможного пана без причини почали помирати діти. Природа-матінка не терпить наруги ні над віруючими, ні над атеїстами. Нам не відомо, чи виросли діти у боремельского пана, пам'ять людська цього не закарбувала. Та у 1796 р. він на свої кошти збудував на місці спаленої ним же, православної святині ось цей пам'ятник... Важко повірити, що католик збудував пам'ятник святині своїх підлеглих. Аналогів у нашій історії не так вже й багато.
День перенесення ікони до православного храму святкують боремельці й нині. У десяту п'ятницю по Великодню у Боремлі правлять святкове богослужіння.
Та на жаль, тут знаходиться лише копія цієї ікони. Оскільки оригінал чудотворної ікони під час Першої світової війни було вивезено разом із найціннішим церковним начинням.
Інші історичні пам'ятки …
У Демидівському районі знаходиться ще одне село з досить цікавою назвою - ВОВКОВИЇ.
У минулому Вовковиї знаходилися на місці хутора Перекалі і були зруйновані в ХV- ХVІ ст. Під час нападу монголо-татар на місто Дубно і його околиці, люди, які врятувалися, преселялись на південно-західний берег річки Калинівка з метою кращого захисту від ворогів: з одного боку дрімучий ліс, а з іншого - річка. В навколишніх лісах водилося багато вовків. Зголоднілі дикі звірі підходили до осель місцевого люду і вили. Звідси виникла назва поселення - Вовковиї.
Сучасне село Вовковиї - це об'єднані села Вовковиї і Вороничі. Злиття їх відбулося у 1870 р. з приїздом у село чехів. Ця подія відкрила нову сторінку в історії села.
Саме у Вовковиях переплелися долі українців, поляків, чехів, євреїв і словаків. Кожен із цих народів вніс в побут села свою культуру. У 1896 р. спільними зусиллями місцевих жителів і чехів було збудовано пивзавод. Також тут поставили млин. А у 1907 р. Вовковиї стали першим електрифікованим селом на Волині.
Місцеві жителі і сьогодні підтримують зв'язки з чехами, частина з яких у 1947 р. повернулася на батьківщину. Під час відвідин колишніми мешканцями місць, де пройшли роки дитинства і юності, поодинці і делегаціями, на кладовищі, що так і називається Чеським, влаштовуються поминальні панахиди.
Легенда розповідає, що наприкінці XVI ст. на Боремель напав великий татарський загін, захопив тут і в навколишніх селах велику кількість бранців - понад пів тисячі. Вони збиралися вивести полонених у Крим, для продажу в рабство. Проте зненацька на татар напав невеликий козацький загін (близько сотні) і вступив у нерівний кривавий бій з ворогом. Цілий день тривала запекла січ, але сили були занадто нерівними. Усі козаки склали голови в цьому бою, проте і татар загинуло чимало. Обурені зухвальством козаків, які не злякалися напасти на них, і розлючені тими величезними втратами, що вони понесли - татари знищили всіх полонених і покинули це місце. Хто з місцевих жителів залишився в живих, зібралися й поховали загиблих у двох великих братських могилах, а зверху насипали високі кургани.
Про Боремельські кургани народом була складена дума, яка збереглась у пам'яті місцевих жителів до наших днів:
Там татари полон ділять…
Село наше запалили,
І багатство розграбали.
Стару неньку зарубали,
А миленьку в полон взяли.
А в долині бубни гудуть,
То на заріз людей ведуть.
Орнітологічний заказник місцевого значення "Урочище "Хрінники"
Створений рішенням Рівненського облвиконкому №343 від 22.11.1983 р. (зі змінами рішенням Рівненського облвиконкому №98 від 18.06.1991 р.).
Знаходиться на території Хрінницької сільської ради, в 1,3 км від села. Землекористувач - Дублянське лісництво ДП "Млинівський лісгосп" (квартал 53, виділ 10). Площа 1,3 га.
Територія заказника рівнинна. Заказник створений для збереження колоній сірих чапель, які тут мають чисельні гнізда на дубах-велетнях. Висота дубів 25-27 м. їх вік близько 200 років.
Це ділянка старого дубово-грабового лісу, де перший розріджений ярус утворює дуб звичайний. Крім дуба, тут трапляються ще берест та граб. Всі ці деревні породи ростуть у вологій грабовій діброві із запасом деревостану 130 м³/га. У деревостані найстаріше дерево дуба звичайного має обхват стовбура 3,5 м. Другий, більш густий ярус деревостану утворює граб з невеликою домішкою клена гостролистого. Із чагарників відмічені бузина чорна, зімкненість якої становить 0,2, рідше - бруслина бородавчаста. Поодиноко тут зростав аґрус відхилений, єдиний дикорослий вид аґрусу в Україні. Трав'яний ярус розріджений. Його формують типові неморальні види рослин, серед яких підмаренник запашний, медунка темна, копитняк європейський,фіалки дивна та Рейхенбаха, зірочник ланцетовидний, чина весняна печіночниця звичайна. Поодиноко відмічені воронець колосистий, костриця велетенська та осока лісова. Є тут три види папоротей - безщитник жіночий, щитники чоловічий та шартський. На освітлених ділянках ростуть суниці лісові. Зрідка відмічене зростання сапрофітної лісової орхідеї - гніздівки звичайної (Червона книга України).
З птахів, окрім чаплі, в урочищі гніздяться шпак звичайний, вільшанка, синиця велика, повзик, вівчарі і жовтобровий, зяблик, сова сіра. На водосховищі трапляються пірникоза велика, мартин звичайний та жовтоногий, крячки річковий та чорний, пастушок, лиска, курочка водяна, а також чепура велика, крижень, чирянка велика, широконіска, попелюх, які особливо чисельні міграційний період.
Ботанічна пам'ятка природи місцевого значення "Дуб-велетень"
Створена рішенням Рівненського облвиконкому № 343 від 22.11.1983 р.
Знаходиться на території Хрінницької сільської ради. Землекористувач — Дублянське лісництво ДП «Млинівський лісгосп» (квартал 53, виділ 21). Площа 1,3 га.
Дуб-велетень має вік приблизно 560 років, виділяється своєю могутністю, має висоту більше 30 м, діаметр близько 2 м. Його крона розкидиста та життєздатна. Дуб-велетень росте у розрідженому дубовому насадженні штучного походження віком 220 років. За продуктивністю це насадження III бонітету, яке зростає у вологій грабово-дубовій діброві із запасом деревостану 100 м³/га. Дубово-грабові ліси, які нині оточують дуб-велетень, характеризуються двоярусним деревостаном.
Перший ярус утворює дуб віком 60-70 років, є окремі дуби віком більше 100 років. Другий ярус утворює граб. У трав'яному покриві переважає підмаренник запашний та яглиця звичайна. Трапляються щитники чоловічий та шартрський, підлісник європейський, воронець колосистий, веснівка дволиста, фіалки дивна та Рейхенбаха, копитняк європейський, чина лісова.
На прилеглих ділянках зустрічаються фрагменти угруповань дубово-грабових лісів барвінкових. Дуб огороджений, підтримується у належному стані.
Орнітологічний заказник місцевого значення "Урочище "Вичавки"
Створений рішенням Рівненського облвиконкому № 343 від 22.11.1983 р.
Заказник знаходиться на території Хрінницької сільської ради поблизу с. Вичавки у заплаві р.Стир, на місці колишньої торфовиробки. Площа 40 га. Торфовиробки місцями заповнені водою.
Урочище характеризуються типовою для заплави рослинністю. Це місце гніздування водоплавних птахів, зокрема качок, лиски, курочки водяної.
Зустрічаються тут також ондатри та бобри.
Заповідне болотне урочище "Маївка"
Створене рішенням Рівненського облвиконкому № 10 від 23.01.1990 р.
Знаходиться на території Хрінницької сільської ради поблизу села Вичавки у лівобережній меліорованій заплаві р.Стир. Площа 15 га.
Територія урочища зі сходу обмежується річкою Стир, яка в цьому місці має меридіальний характер.
Заповідне урочище створене для збереження водно-болотних комплексів заплави р. Стир. Тут трапляються пальчатокорінник м'ясочервоний (Червона книга України), родовик лікарський, болотне різноманіття[1].
Заповідне лісове урочище "Ділянка ясеневого лісу"
Створене рішенням Рівненського облвиконкому № 343 від 22.11.1983 р. (зі змінами рішенням облради № 584 від 27.05.2005 р.).
Землекористувач — Вовковиївське лісництво ДП «Млинівський лісгосп» (квартал 35, виділ 10).
Площа 10 га. Створене для збереження унікального масиву лісу зі сторічними деревами ясена поблизу струмка. До складу деревостану входять також поодинокі дерева вільхи чорної, клена-явора, берези, черешні, липи серцелистої.
В розрідженому підліску трапляються ліщина звичайна та вовчі ягоди звичайні. У трав'яному покриві домінує яглиця звичайна, зустрічаються копитняк європейський, герань темна, переліска багаторічна, вороняче око звичайне. У ранньовесняній синузії домінують цибуля ведмежа та підсніжник білосніжний — занесені до Червоної книги України, анемона дібровна.
Даний масив лісу є єдиним у Рівненській області місцезнаходженням рідкісного виду флори України, ендеміка Волино-Поділля та Карпат — аруму Бессера.
Урочище «Рейзя»
Всі жителі нашої місцевості знають урочище Рейзі, повз нього йдуть до лісу. Тут завжди можна напитись цілющої води.
Є багато розповідей про це джерело. Ось одна з легенд про нього:
"Було це давно.
У одного пана була дуже хвора донька. Що він тільки не робив для неї, та вилікувати її було марно.
Дуже часто пан вивозив доньку на прогулянки. Одного разу проїжджали вони повз джерело, напилася дівчина з нього води, вмилася нею і ... одужала.
З того часу пішла про джерело слава. Переказували люди, що хто води цієї випив, якщо гарний був, ще гарнішим став, якщо сильним був, ще сильнішим ставав, а хто ж хворим був, здоров’я тут здобував. Ішли туди люди, пили воду, набирали з собою і клали монети в капличку біля джерела. Почула про це хитра єврейка Рейзя, побудувала біля джерела корчму. Люди здалеку йшли, хотіли відпочити, підкріпитися. Отак вона і збагатилася біля цілющого джерела і землі ці почали називати Рейзя." А інша легенда ось що розповідає: "Відпочивали біля озера козаки, радились про свої подальші дії. Почув їхню розмову один з татар, та й пішов до своїх розповісти. Нагородили його золотом. Вислухав він всі плани татар і вирішив ще раз збагатитись. Пішов до козаків і розповів їм всі дії ворогів. Та козаки хитрі були і запитали його: - Звідки ж татари дізнались про наше місце стоянки, та й як ти дізнався про їхні плани? Не хотів татарин зізнаватись, та припекли козаки йому п’яти і все розповів він, як було. Козаки зробили засідку і перерізали всіх татар. Від слова "різня" ніби і походить назва Рейзі." А ось ще одна цікава історія про це цілюще джерело: "Справа в тому, що на цьому місці колись шість козаків хотіли виманити пана Чацького з його маєтку, який був розташований неподалік. Коли той помітив, що козаків небагато, пішов разом з вартою на них. Але біля лісу, у долині, на них чекала козацька засідка. Саме тут варту та пана Чацького порізали, а над їхньою могилою насипали курган і поставили пам’ятник." А найбільш достовірною є легенда про українських дівчат-полонянок, яких зібрали татари з навколишніх сіл і вели на невільницькі ринки. По дорозі дівчата чинили опір. Але звільнитися не вдалося. Покарання було надзвичайно жорстоким. Дівчат живцем закопали і насипали пагорб. Довгий час було чути крики і стогін із-під землі. Ян (так ще називають пам’ятник) досить довго височів на пагорбі, оббитий вітрами, омитий дощами, доки хрінницька громада вирішила його відбудувати.