Свято-Покровська церква (Церква в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці)
Української Православної церкви с. Золочівка
Роки будівництва: 1873 р.
За поданням М.Теодоровича церква в Золочівці побудована на кошти парафіян у 1873 році. Дерев’яна, покрита бляхою. Копії метричних книг зберігались з 1831 року, а відомості сповіді – з 1823 року. Опис церковного майна був складений у 1868 році. Кількість прихожан – 848 душ. Окремо від церкви тоді ж було збудовано дзвіницю.
З публікації «З історії церкви в селі Золочівка» священника Михальчука Сергія настоятеля церкви дізнаємось: «На початку 90-х років XІX в селі проживало 605 чоловіків і 603 жінки. Покровська церква володіла 57 десятинами землі. До сільської церкви був приписаний тоді Покровський храм села Пашева, який був збудований в 1788 році.
Під час Брусилівського наступу, в 1916 році, сільська церква була спалена. Збереглися тільки фотографія майже столітньої давності. На ній проглядається частина фасаду церкви.
Золочівка довгий час (у різні періоди своєї історії) була власністю польської шляхти, що нав’язувала українцям католицизм. Тому тут ще з кінця XVІ століття в центрі села на пагорбі височів католицький костел, який був зруйнований під час Вітчизняної війни у 1943 році.
На початку 30-х років минулого століття селяни збудували замість спаленої дерев’яної нову цегляну Покровську церкву.
У той час у Золочівці настоятелем церкви був священник Центалевич. Очолював він парафію до 1932 року. Церковний хор під його опікою був окрасою богослужіння і гордістю села.
Після священника Центалевича з 1932 по 1935 рік парафію в Золочівці очолював священник Олексій Моргаєвський.
Священнику Моргаєвському довелося закінчувати розпис церкви і в 1935 р. храм було освячено.
В 1935 році отець Олексій переїхав на парафію в село Жидичин (нині Ківерцівського району на Волині. Пізніше переїхав до дочки в Клевань. Там і помер.
У Золочівці священники мінялись майже щороку. Після священника Олексія Моргаєвського на парафію прибув священник Кендзеравий. Але через непорозуміння з ксьонзем він довго тут не затримався.
У 1937 році прибув на парафію священник Васильєв: мирний добродушний, але пасивний. Зате його дружина, матушка Олена, залишила неповторний слід у піднесенні культури села. Через рік священника Васильєва перевели в село Боголюби біля Луцька.
У 1946 році настоятелем парафії став священник Камінський. У свій час він закінчив богословський факультет Варшавського університету, але незабаром залишив Золочівку і переїхав на Кубань.
В 1956-1959 рр. в храмі служив священник Іоанн Костюк, якого направили до Золочівки після закінчення Волинської духовної семінарії. Прихожани його знали і ще досі пам’ятають як умілого диригента. Протоієрею Іоанну Костюку пішов уже 84-й рік (це у 2003 р.), проживає він в м.Луцьку. Маститий священнослужитель має 58 років священницького стажу. На святкуванні 455-ти річчя села він приїхав із Луцька і диригував церковним хором при виконанні молитви «Боже, Великий, Єдиний», нам Україну храни…
Після священника Іоанна Костюка парафію очолив отець Онисим Шевчук, який здобув богословську освіту також у Волинській духовній семінарії. З 1959 по 2002 рік, потягом 43-х років, батюшка разом зі своєю вірною помічницею, матушкою, яка була диригентом місцевого церковного хору, був настоятилем Золочівського храму.
За ревну службу Святій Церкві отець Онисим отримав чимало церковних нагород: хрест з прикрасами, митру, орден святого князя Володимира 3-го ступеня, має грамоту від Предстоятеля Української Православної Церкви Митрополита Володимира та інші.
25 жовтня 2003 року, в день прославлення Ієрусалимської ікони Богоматері, в село Золочівку вперше за всю його історію прибув православний архієрей. Архієпископ Рівненський і Острозький Варфоломій в Покровському храмі у співслужінні духовенства Млинівського благочиння звершив урочисту божественну Літургію та святковий молебень з обходженням навколо храму. За богослужінням співали хор студентів Волинської духовної семінарії та місцевий хор. Відрадно, що сільський церковний хор, як один із кращих хорів Млинівського благочиння, представляв Демидівський район на заключному концерті кращих церковних хорів Рівненської єпархії, що проходив 16 листопада в районному Будинку культури смт.Млинів.
Нова дзвіниця побудована у 1988 році.
Влітку 2002 року настоятилем Покровського храму в селі Золочівка став випускник Волинської духовної семінарії священник Сергій Михальчук».
Ось уже 12 років як Сергій Михальчук виконує свою службу. За цей час він багато зробив як для згуртування церковної громади, так і збереження приміщення церкви.
У 2013 році церква відзначила своє 80-ти річчя.
Церква Євангельських християн-баптистів
Обласного об’єднання церков євангельських християн-баптистів Рівненської області
Всеукраїнського Союзу Об’єднань євангельських-християн баптистів с. Золочівка
Роки будівництва: 1937 р.
Із рукопису старожила села Ярослава Коханюка «Історія «Дому молитви» с.Золочівка», записаного і переданого ним на збереження у церкву у 2012 році дізнаємось: «Було це за «Польщі», тобто в період до 1939 року. Бо село Золочівка почало розселятись «за царя», під час столипінської реформи. Солдати регулярної армії викопали криниці, обладнали їх відповідним чином і біля кожної криниці виникло поселення – хутори. По-місцевому вони називались «кольонії». В залежності від особливостей вони мали вуличні назви, такі як «Синякова», «Костовата», «Строколівка», «Проста дорога», «Кривиці», «Сапіївка». Населяли хутори не тільки українці, але були чеські, польські, німецькі кольонії.
«Дім молитви» було побудовано на «Синяковій», яка в свою чергу складалась з трьох ліній господарств, більше 100 хат разом із «Строколівкою» і «Костоватою». На дорозі від села до станції «Дембова Корчма», яка ішла через чеську колонію. Назва «Синякова» походить від назви гриба синяка, котрі росли по лісах в цій місцевості. В свою чергу «куток» цієї «кольонії» носив назву «тутаї». «Тутай» це була вулична кличка мого діда Коханюка Йосипа.
Не відомо достеменно хто був ініціатором, але мій тато, Коханюк Талімін, виділив участок землі, а його брати (Макар, Сьомка) та батько дали гроші і біля нашого садка побудували «Молитовний дім». Закінчити будову до кінця перешкодила війна. Викінчена була лише одна кімната, в східному причілку. Кімната була досить велика, в ній розміщалось до 50 осіб. Будинок було збудовано з добротного дуба, якого не бракувало в сусідньому лісі, дах перекрито цинковою бляхою. Вікна були забиті дошками, поскільки не було столярки, але матеріали для неї зберігались на горищі будинку.
Під час війни всі хутори було спалено, але Божим промислом «Дім Молитви» вцілів: він височів серед руїн і пожарищ, на диво нескінченним обозам, які тягнулись через село на захід. Люди копали землянки, жили в льохах, клунях, але «Дім» для прихисту ніхто використати не посмів.
Людей на зібрання, особливо на свята, приходило дуже багато і служіння тоді проводились на вулиці.
Закінчилась війна, розпочалась «компанія» по знесенню хуторів, людей почали зганяти назад у село. Посилилась боротьба з релігією, особливо проти віруючих, які ходили в «Дім Молитви». В кінцевому рахунку «Дім Молитви» вирішили розібрати».
При церкві діяла Недільна школа, багато сільських дітей відвідували її і ще сьогодні пригадують цікаві уроки та вивчені духовні пісні. Про це свідкує фотографія датована 22 серпнем 1937 року.
Залишившись без Дому молитви, віруючі проводили богослужіння по хатах, а на недільне служіння ходили у сусідні села: Більче та Вичавки. Належали до церковної громади євангельських християн баптистів с.Вичавки. Починаючи з кінця 80-х років XX, коли з’явилась можливість утворювати нові церкви, віруючі с.Золочівки, с.Шибина, с.Набережне побудували Молитовний будинок у с.Боремель. Стало зручно і ближче добиратись на служіння. Але золочівці завжди мріяли про те, щоб у своєму селі відкрити Молитовний будинок. Навесні 2003 року сільська громада євангельських-християн баптистів купила за власні кошти адміністративне приміщення колишньої колгоспної контори під Дім молитви.
Пресвітером церкви з самого початку є Павлусь Олександр Арсентійович. Кількість членів церкви 35 чоловік. При церкві діє Недільна школа, яку відвідує від 25 до 15 дітей, бібліотека, фонд якої близько 300 книг. На богослужіння часто приїжджають брати та сестри з інших церков.
