Суббота, 19.08.2017, 05:37
Ви увійшли як Гість | Група "Гости"Вітаю Вас Гість | RSS

Демидівська централізована система публічно-шкільних бібліотек

 

Ви увійшли як Гість | Група "Гости"Вітаю Вас Гість | RSS

 

Меню сайту
Опитування
Ви цікавитесь новими надходженнями бібліотеки?
Всього відповідей: 3
Статистика
Форма входу

Літератори

Наумова Людмила Дмитрівна
 



Горлиця

У душі пробилося нове джерело.
Нас збирає «Горлиця» під своє крило.
А душа у «Горлиці» щира і жива,
Сповивають душу ту ніжнії слова.
І туркоче «Горлиця» про любов земну,
Ще про літню ніченьку, про її красу,
Про світанок росяний ніжний сум і щем,
Про веселки розсипи під рясним дощем.
І про руки мамині, що тепер лиш в снах,
І про те, що в серденьку, й те, що на устах.
Прижилась щоб «Горличка» в нашому краю
Я її намистечко з безліч слів зберу.
Напою водицею з того джерела,
Що на дні зірниці там місяць заховав.
І засяє «Горлиця» ніби діамант –
В неї кожне пір’ячко – то земний талант.

На Тарасові могилі

Вкраїна, Всесвіту окраса,
Стрічає весну молоду.
Я ж над могилою Тараса
Розмову помислом веду.
На небі зорі, наче німфи,
Всміхаються на цілий світ.
Багато мушу розповісти –
А він мовчить мені в отвіт.
В задумі голову схиливши,
Він так стоїть уже давно.
Йому складає вітер вірші,
І гає хвилею Дніпро.
Йому малюють блискавиці
На чорні хмарочці красу,
А я іду йому вклонитись,

Березень

Сипле березень сонячні промені
По розсталих калюжах снігів,
І вплітає в мелодію повені
Стоголосся весняних вітрів.
Вмиє личко у заспаних пролісків,
Приголубить вербові гілки.
І струмком дзюркотливим напровесні
Він складає пісні залюбки.
А то, раптом, розплачеться літеплом,
Не соромлячись лагідних сліз.
І тоді розпускається квітами
На леваді гнучкий верболіз.
Горобці галасливі із вереском
Серенади співатимуть вам...
Роздає місяць – джентельмен Березень
Подарунки коханим жінкам.
Свою любов йому несу.
І тужить тихо десь бандура
В руках старого кобзаря,
Мережить піснею в зажурі
Світанок вранішня зоря.
Нехай вітри накручах віють,
Та не підвладний часу прах.
Стоїть Тарас і не старіє,
І буде так стоять в віках.

***

В мого краю щасливе обличчя,
Ну а погляд – волошковий цвіт,
Русі коси з жита і пшениці,
Підперезані стрічкою літ.

А над краєм літа сизокрилі
Журавлями летять в небеса.
Він приходить у душу тремтливо
Лебединою піснею в снах.

Обіймається з вітром в коханні,
Заблукавши в зелених гаях,
Завмирає в гріховнім коханні,
Щоб нове народити життя.

Усміхається гарно і щиро,
І колише зело молоде,
Плаче дзвоном церковним тужливо,
Коли в вічність хто – небудь іде.

Сивиною торує стежини,
По яких нам з тобою іти,
Колискову співає дитині,
І грозою змиває гріхи.

Колосочком додолоньку гнеться,
І хмариною в небі пливе...
А Демидівка плаче й сміється –
То Демидівка просто живе.

Горбата Людмила Петрівна
 



Віра в життя

Шалений ритм шаленого життя.
Як швидко він летить у майбуття,
Догнати я його не в змозі
І кожен день я мучусь у тривозі

Важкий тягар на душу ліг мою,
Прощення кожен день у Бога я молю,
Благаю, зглянься наді мною,
Наповни душу добротою.

А серце - віри дай вжиття
В скрутну хвилину сили для буття
Навчи мене прожити так мій вік
Не дай відчути часу лік

О - Ангеле-хранителю, де ти
Спустись до мене; долю сповісти,
Чи довго вберігатимеш мене
Лиха година, може обмине

Настане світлий день мого життя
І я повірю в майбуття,
А серце оживе й заб'ється знов,
В душі народиться любов

Що посієш - те і пожнеш

Що засієш, те і вродить,
Що навчиш, те проросте
Так ведеться у народі,
Засіваєш не пусте

Що ми нині з вами маєм
Горе біль і гіркоту
А ми ж цього не бажаєм,
Ниву ж кожен не пусту

Є в нашій праці любов і добро
Що пророста нескоро.
Радість і смуток несе нам воно,
Але зроста чудово

І ніхто у нас не зможе
Відібрать прекрасні сходи,
Бо посіяли ми вчасно
І добро все переможе.

Дороги днів В.Поліщука

Волинські села, пагірки, ліси,
Сріблястий Стир, килим лугів, лани,
Ростили серце й душу юнака,
Тягнулась до пера тверда рука

Дороги днів були тернисті
І люди, шлях поет пройшов крутий
Майнули дні дитинства пломенисті,
Залишився у серці біль тяжкий.

Юнацька кров шуміла в його жилах,
Юнацька сила блискала в очах,
Він славу, волю, честь здобував сміло
І правду за народ ніс у святих словах.

Він поліг, а хотілося так жити.
Щастя вічне для всіх він приніс.
Скільки встиг він за життя створити
Хай та жертва не буде за гріх

Мати-берегиня

Мати - Берегиня сонце і весна
Затишок і спокій у сім'ї вона,
Захища дитинство наше золоте
Ми за те вклонімось низько їй за все;

Мамо моя рідна - сонце золоте
Я до тебе лину у думках завжди
Ніжно приголублю, серцем пригорнусь
За щасливе дитинство я тобі вклонюсь

Ніжна, ти порада є для нас завжди
І в біді, і в горі нас прикриєш ти
Ніжним, добрим серцем душу відведеш
Щиро посміхнешся, щастя принесеш

Безнадія

Безнадійно сподіватись треба,
Жити без надії на землі
Боже, всю печаль несу до тебе,
"Жити хочу, думи геть сумні"

А життя вирує і клекоче
І біжить, як річечка шумна
Люди, Настя жити хоче,
А їй доля випала важка

Байдуже цим людям до Настусі,
Бо у них є клопоти свої
Нудно і тужливо без матусі
Важкий тягар на душу ліг її

Сумно гляне у вікно дитина,
Люди, як мурашки, всі спішать
Накінець прийшла лиха година
Ой, як сильно ніженьки болять.

Вже забула дитячі забави,
Десь далеко палкі почуття,
Тільки мати ридає нестримно
Бо до ліжка прикуте дитя

Пахне ліками скромна палата,
Тут проходять найкращі літа,
А дума на печаль так багата,
Безнадійно минає життя.

Рушник матері

Народилась вічна краса і на світ,
Вишивала мати квітками рушник,
А зозуля накувала так багато літ,
Тільки біль у її серці не погас, не зник

Як веселку в небі синім я беру рушник
Десь почувся в небі журавлиний крик
Мовчки поцілую квіти дорогі,
Що дарують щастя у житті мені

Вирушу в дорогу, то візьму рушник
Щоб у моїм серці спогад не поник.
Він мені помалу нагадає знов
І в душі прокине глибоку любов

Рідна мова, рідне слово

Це матуся нас навчила
Рідним словом розмовлять
А бабуся нас навчила
Всі казки розповідать

Забриніла колискова
Заспівала тихо казка
То співа у мами мова
Неповторна ніжна ласка

Над стареньким верболозом
Вчаться пташечки співати
А мене навча матуся
Словом рідним розмовляти

Ось така проста наука
Але мова в нас чудова!
Звеселяє всіх хвилює
Мова наша світанкова.

ОНИЩУК ГАННА ВАЛЕНТИНІВНА
 



* * *

Хтось сказав мені: "Досить любити,
Досить небо схиляти до ніг.
Хіба можна надіями жити,
Коли знову за вікнами сніг".

Хтось спинив мене: "Навіщо співати,
Коли всім ти байдужа й німа".
А чи можу я просто чекати,
Коли душу спустошить зима.

Мої вірші для мене - надії
Біль поразок і крик перемоги.
Вони вміють усе. Та не вміють,
Як раби, поклонятися в ноги.

* * *

Темнота.
Ніч без сну. Лиш думки.
Самота.
І немає твоєї руки.
Пустота.
Не загріта тобою. І все ж …
Я не та.
І такої ти вже не знайдеш.
Я була,
А ти бачив в мені лише гріх.
Я пішла.
Ти мене зупинити не зміг.
Темнота.
Ніч без сну. Не біда.
Самота.
Я тебе розлюбила. Шкода.
Пустота.
Не вертаються ріки й роки.
Я не та.
Я в обіймах чужої руки.

* * *

Ти слухав коли-небудь тишу.
Вона німа ніколи не буває.
Когось в своїх обіймах заколише,
Когось за черствість покарає.

Закриєш очі і в єдину мить
Ти наодинці із самим собою.
Душа тоді у спогаді тремтить
І подих омивається сльозою.

Все те, що в серці спопелилось,
Ти пригадаєш раптом, ніби сни.
Бо в серці назавжди вони лишились
В секретах тиші, ночі і весни.

У кожного, мабуть, вона своя.
Когось лікує, а когось вбиває.
У мене тиша лиш моя, моя.
Вона німа ніколи не буває.

* * *

Летять роки, як журавлі у небі.
Спинити їх не в силі я на мить.
Можливо, і спиняти їх не треба.
А просто вірити, надіятись, любить.

Черпати щастя, як веселка воду,
Радіти сонцю і бороти біль.
Крізь вітер, крізь дощ і крізь негоду
Не стишувати свій життєвий біг.

Живи. Живи. Не дай себе скорити
Ні вітру, ні палаючим очам,
Бо краще вмерти, ніж без віри жити.
І щастю, і нещастю ти володар сам.

* * *

Іде життя по чорній смузі
В обіймах смутку і туги.
Здавалося б, найближчі друзі,
А в серці - злісні вороги.

Пекельний смуток душу криє
І подих серце розриває.
Так боляче, коли надія
І зраджує, і покидає.

Життя таке: де сміх луна,
Де щастя променями ллється,
Із-під землі росте стіна,
Що заздрістю людською зветься.

* * *

Вже нас нема. Нема й не буде
Двох віруючих у почуття.
Ми надто різні, кажуть люди,
І в кожного своє життя.

Виходить, пізно вже збагнули.
Стіни скляної не здолати.
Ми власну віру обманули,
А кара - порізно літати.

В одну лиш мить серця скорились.
Один лиш крок - і ми чужі.
Ми йшли вперед й не спинились
На забороненій межі.

В одну лиш мить серця скорились.
Один лиш крок - і ми чужі.
Ми йшли вперед й не спинились
На забороненій межі.

Свій клаптик неба. І печалі.
Свій образ правди та хули.
Ми надто високо літали
І приземлитись не змогли.


Галина Петрівна Курсик



Земля моя

Іду я полем по росі,
Ступаю тихо , вільно, ніжно.
Переді мною у красі
Земля моя чудово-пишна.

Землиця рідна і свята,
Ти оберіг завжди для мене,
Я тут родилась, тут зросла,
Водицю п’ю твою джерельну.

Тут пахнуть трави полинами
І щедре літо виграє,
І небо голубе над нами.
То наяву все, то моє.

Так хочеться у вись здійнятись,
Злетіти прямо до зрік,
Щоб сили від землі набратись,
До щастя ще ступити крок.

Так хочеться підняти руки,
Вклонитись в пояс до отав.
За ті гаї, поля і луки,
За ту красу , що Бог нам дав.

***

Як хочеться мені і ласки , і тепла,
Та серце рветься все вперед.
Душа моя пісні співа,
А я пишу, хоч не поет.

Пишу для себе, для дітей,
Пишу щоденно так, як вмію.
Хай їх читають тисячі людей,
А я від цього лиш радію.

Поезію люблю я до безтями.
А пісня розриває душу.
Це все пізнала я з роками.
Допоки ще живу – писати мушу.

Кобзар

Поклала в себе на столі
Премудру книгу на вівтар.
Вона- реліквія сім’ї
І найцінніший Божий жар.
Гортаю в ній я сторінки,
Листочок за листочком.
В ярмі тут гнуться кріпаки
І панство диха злом.
І Перебендя тут сліпий
На кобзі тихо грає.
Про гайдамаків й козаків
Із болем ми читаєм.
І про хатиночку в гаю,
В якій Тарас родився.
Не називав він її раєм,
Бо довго в ній і не нажився.
Він так любив свою Вкраїну,
Про Бога часто споминав.
Душею він до неї линув,
Коли світами мандрував.
Відкрийте томик ’’ Кобзаря’’,
Вчитайтесь в кожне слово.
То світить нам його зоря-

Шевченка вічна мова.
 
 
1 2 3 4 5 6
Наша адреса
35200, Україна,
Рівненська обл.,
смт.Демидівка,
вул. Б.Хмельницького, 12,
тел: (03637) 6-11-94
E-mail: bibdem@meta.ua

МИ ПРАЦЮЄМО:
9.00-18.15 год.
П’ятниця: 9.00 – 17.00 год.
Вихідний день: субота
Вільний доступ
ві-фі

До послуг відвідувачів нашої бібліотеки зона вільного wi-fi

Що читати влітку?
Список літератури: Що читати влітку учням 5-11 класів
Пам'ятаємо

© 2017 розробник сайту КЗ "Демидівська ЦСПШБ"
Конструктор сайтів - uCoz