Народні умільці

 Зубчук ( Мартинюк) Людмила Іванівна

(вишивальниця)

Народилася 12 листопада 1961 року в с. Певжа  Млинівського району. Навчалася в Певжівській восьмирічній школі, після закінчення 8 класів навчалася в м.Березно на швею. Після навчання по направленню  прийшла працювати в швейну  майстерню с. Вовковиї. В 1981 році вийшла заміж за жителя с. Вовковиї  Зубчука Ю.М.  Разом з чоловіком виростила і виховала трьох дітей. На даний час працює в лікарській амбулаторії сімейного типу молодшою медсестрою. Людмила Іванівна дуже любить вишивати. Талант вишивання в її роду передавався від бабусі – матері, від матері до дочку.

Войтова ( Жук ) Наталія  Олександрівна

(лозоплетіння)

Народилася 23 червня 1975 року в м.Луцьк.  Після закінчення  школи  навчалася  в  Млинівському  радгосп – технікумі  на  ветфельдшера. В 1994 році вийшла  заміж  за  жителя с.Вовковиї Войтова М.В.  Виховує дві донечки. На даний час ніде не працює, займається домашнім господарством.

Дуже  любить  малювати, в'язати і придумувати різні композиції з природного матеріалу. Дар  малювання передався від мами, а плести різні композиції  із лози  та виробляти  різні вироби із природного матеріалу навчилася самостійно за допомогою відповідної літератури.  Пані Наталія з молоду дуже любить готувати, а страви оздоблені її руками можна сміливо виставляти на виставку.

Лозоплетінням займається понад  4 роки, зовсім недавно. На дворі в неї справжній рай. Кругом  квіти, серед травички поховались їжачки з дерева, божі корівки і бджоли із пластмасових пляшок, камінці перетворені на полуниці, а на лавочці цвітуть братіки намальовані її руками. Стежки на дворі  дбайливо виложені  кружечками дерева. Заходиш у двір та господу – зразу видно дбайливі роботящі руки господині. 

Савелюк Наталія Віталіївна 

(бісероплетіння)

Народилася 01 червня 1991 року в м. Здолбунові-2 Рівненської області.

У 1998 році пішла у перший клас Здолбунівської школи №3, де навчалась чотири роки.

З переїздом у с. Золочівку в 2002 році пішла в 5 клас Боремельського колегіуму. Який закінчила у 2009 році. За період навчання показала себе, як здібна учениця. Неодноразово брала участь у районних та обласних олімпіадах, за що нагороджувалась грамотами. Разом з тим, дуже активно займалася позашкільною роботою. Зокрема, проведення різноманітних вечорів, складання сценаріїв. Завжди брала участь у проведенні святкових концертів у с. Золочівка.

Але найбільше задоволення приносить хобі – плетіння бісером, вишивання. Будучи вже студенткою МЕГУ з 2009 року, ніколи не пропускала вільної хвилини, щоб щось не сплести. Більшість своїх виробів: браслети, кольє, звірята дарує друзям. Найбільшим виробом є вишита бісером блуза.

Борис Ірина Степанівна 

(вишивальниця)

         «Коли я вишиваю, то ні про що не думаю, а тільки про вишиття» – так про своє захоплення каже майстриня-вишивальниця із села Золочівка Борис Ірина Степанівна.

         Добра, працьовита, проста сільська жінка. Здається, нічим особливим не відрізняється з поміж інших сільських трудівниць. Але у кожного – свій талант, дарований Богом. А у Ірини Степанівни – це вишивання. Прості речі: полотно, голка і нитки, під її вправними руками перетворюються на чудові, барвисті, оригінальні орнаменти.

         Народилася Ірина Степанівна 17 серпня 1944 року в селі Золочівка у родині Степана Захаровича та Мотрони Максимівни Охремчуків. У сім’ї було троє дітей: старший брат Саша, Ірина та молодша сестра Соня. Батько з фронту повернувся інвалідом (без ноги), а мама все життя хворіла. Тож діти змалку були привчені до праці: ходили в школу, допомагали батькам по господарству.

         Свій трудовий шлях Ірина Степанівна розпочала зразу після закінчення 7 класів Золочівської школи. Взяла 50 соток колгоспних буряків, обробила їх весною. Поки бурячки росли, пішла на місяць працювати черговою у колгоспну контору, а на жнивах працювала на копнувачі соломи. Осінню, викопавши буряки, пішла працювати на ферму на Ниви Золочівські. Весною, працьовиту, спритну дівчину перевели на ферму у Золочівку, доглядати нетелів. І так дояркою пропрацювала з 1958 по1964 роки.

         У 1964 році вийшла заміж за Бориса Євгена Саверіяновича. Дітки народжувались щороку: 1965 – Жанна, 1966 – Толік, 1968 – Люда, 1969 – Женік, і найменшенька Юля – 1975 року. Поки дітки підростали, чотири роки працювала в ланці. А з 1972 по 2000 роки – була дояркою і свинаркою на фермі у селі Золочівка. Мало сказати, що Ірина Степанівна доглядала чималу групу корів чи поросят. Вона вивчила їх настільки, що стала ветеринаром без диплома. До її хати і сьогодні ідуть селяни за порадою, за допомогою. І вона нікому не відмовляє, а в будь-яку пору доби,  поспішає туди, де вона знає і може принести користь.

         У 48 років залишилася вдовою. Тож праця, клопоти, які мали б зменшитися, подвоїлися. Але Ірина Степанівна ніколи не нарікала на труднощі, а мужньо, перемагаючи їх щоденною працею, долала разом із дітьми. За материнську турботу, ласку, Бог благословив Ірину Степанівну вдячними дітьми і внуками.  За хороше виховання 5-ти дітей у 2011 році їй присвоєно почесне звання України – «Мати-героїня».

         У затишній оселі Ірини Степанівни вишивка скрізь. Здається, де у такої заклопотаної жінки є час, щоб ще творити таку красу на полотні. «Кожної вільної хвилини, а особливо це можливо було лише уночі, я вишивала». – каже майстриня. Вишивати почала у 4 роки. Тоді вперше, без маминого дозволу, взяла кусочок полотна, а у двоюрідних сестер чорних і червоних ниток. Заховалася на печі і почала вишивати. Коли мама те побачила, то сказала: «Не ховайся, якщо хочеш вишивати, я дам тобі хороший кусок полотна». Свій перший рушник вишила коли ще не ходила до школи. Узори вишивок перемальовувала у двоюрідних  сестер на папір, а потім, ввечері переносила узор на полотно. Одного разу, вчителька молодших класів (яка нині проживає у смт. Млинів) Багрянівська Людмила Олександрівна, принесла вишиту картину. Ірина зі своєю двоюрідною сестрою вночі переймали узор картини і вишила першою.

         Сьогодні у доробку майстрині багато вишитих серветок, подушок, доріжок, більше 30-ти рушників, 4 килими, 7 картин і ікон. Найближчим часом планує вишивати блузи та скатертину.

         Вироби не продає, лише дарує дітям, рідним. Чудовий рушник «Рідній школі» подарувала у Золочівську ЗОШ І-ІІ ступенів.

         Свою любов до вишивання передала дочкам та внукам.